|
|
Консультації Адаптація - це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками.
Поради батькам
Профілактика дитячих страхів
1. Кожного дня треба виділяти час на спілкування із сином чи донькою віч-на-віч, дати їм змогу поділитися з вами своїми секретами, тривогами, попросити поради, допомоги.
2. У ставленні до дитини слід орієнтуватися на її позитивні якості. А вони є в кожної дитини, тільки в когось можуть бути приховані від не досить уважних очей до рослого. Тож відшукуйте їх у свого малюка і плекайте, якомога частіше хваліть, підбадьорюйте, схвально сприймайте те, що він робить.
3. Повідомляючи дитину про певну вимогу чи заборону, слід робити це у дружній формі, м'яко, без при мусу або тиску.
4. Не можна вдаватися до примусу і під час годування дитини. Не слід нав'язувати їй того, чого вона не хоче їсти.
5. Фізичні покарання не мають бути нормою і плануватись заздалегідь як метод виховання. Але якщо поведінка дитини призвела до емоційного зриву дорослого, абсолютно щирого, без розрахунку на "педагогічний ефект", це може мати навіть позитивний результат, адже дитина побачить батька чи матір, не захищених педагогічною бронею, а отже, як рівних собі й більш близьких.
6. Страхи перед засинанням часто свідчать про те, що сфера несвідомого в дитини тяжіє до тіснішого контакту з матір'ю. Тож не варто намагатися за будь-яку ціну привчати маленьких дітей засинати наодинці. Якщо дитина прагне відчувати поруч із собою дорослого, ЇЇ бажання треба задовольнити.
7. Позитивний приклад батьків, що володіють своїми емоціями, передумова успішного подолання дитиною своїх страхів. Тож поділіться з нею спогадами про власні дитячі страхи, розкажіть, як ви з ними боролися й перемогли. Слід також якомога частіше пояснювати, що в житті немає нічого страшного, що мама й тато сильні, а в разі небезпеки завжди захистять.
8. Навчаючи дитину писати, краще використовувати простий олівець з гумкою на кінці, щоб вона будь-якої миті могла витерти те, що вийшло невдало (усувається страх неуспіху).
9. Намагайтеся розширювати коло людей, до яких дитина не байдужа, за яких щиро переживає: в такий спосіб вона зможе переключитися зі співчуття до себе на співчуття до інших, що зменшить її страхи.
10. Не варто дозволяти дитині переглядати фільми жахів, оскільки, на відміну від дорослих, малята ще не вміють чітко розрізняти вигадку й реальність, а в особливо напружені моменти забувають, що все показане на екрані насправді не існує. Але якщо ви помітили, що сцени жорстокості викликають у дитини особливий інтерес, варто замислитися над цим і навіть звернутися до психолога: такі симптоми можуть свідчити про наявність у дитини садистських нахилів, які треба усунути на ранньому етапі розвитку!
11. Реакцію страху можна іноді передбачити і запобігти їй. Так, скажімо, перед відвіданням зоопарку радимо розповісти дитині, що не всі звірі там хороші та добрі, є також дикі та страшні. Тоді раптова агресивна реакція хижака не викличе в неї переляку.
12. Слід зауважити, що частіше бояться діти, яким бракує позитивного спілкування з батьками: їм мало читають, не граються з ними, їх рідко голублять, а натомість часто вдаються до повчань та погроз, надто раціонально підходять до емоційного життя дитини. Найменше страхів помічено в дітей, які ростуть у родинах, де батьки самі менше бувають стурбовані, тривожні, не оточують малюка надмірною опікою. В таких родинах панує оптимістичний бадьорий настрій.
Рекомендації батькам, дитина яких уперше відвідує дитячий садок
Сходинки до успіху
На підготовку до дитсадка необов'язково витрачати багато часу. Підійдіть до цього процесу творчо. Дуже важливо бути послідовними в своїх діях і узгоджувати їх з рідними. 1. Звикаємо до режиму дня. Часто можна почути від молодих мам: «Навіщо заздалегідь мучити дитину? Першого вересня встанемо в 7.30 і все буде відмінно!» На жаль, швидше за все, «відмінно» не буде. Дитина, яку підняли в незвично ранній для неї час, в перший же день відчуває дуже сильний стрес і налаштується проти садочка. Тому наблизьте домашній режим мінімум за місяць. Якщо ви не звикли будити дитину вранці, обов'язково почніть робити це. Спочатку ви можете не піднімати її в 7.30, але тепер ви з дитиною повинні поступово звикнути до того, що потрібно вставати раніше. Створити гарний настрій з ранку вам допоможуть бадьора музика й улюблена іграшка дитини. Дивно, але плюшевого ведмедика діти часто слухаються набагато краще, аніж рідну маму! 2. Корегуємо харчування. Наблизьте домашній раціон дитини до раціону дитсадка. Пам'ятайте, що основу харчування складають різноманітні каші, супи, котлети та запіканки (м'ясні, рибні, сирні), тушковані овочі, бутерброди з маслом. Постарайтеся ознайомити її з цими стравами вдома і тоді вона буде прихильніша до них в дитсадку. Перейдіть на 4-разове харчування, якщо до цього було по-іншому. Режим харчування в середньостатистичному ДНЗ побудований так: сніданок — в 9.00, обід — в 12.30, полудень — в 15.30, вечеря – в 18.00. 3. Радимося з лікарем Головне — це здоров'я дитини. Краще всього адаптуються до дитсадка діти, що не мають природжених і хронічних захворювань, а також ті, що рідко хворіють. Отримайте рекомендації лікарів. Можливо, в комплексну підготовку до дитсадка потрібно буде ввести фізкультуру, масаж, прийом загальнозміцнюючих засобів. 4. Важливі навички Легше звикають до садка ті, діти, які: - уміють самі їсти і пити; - частково одягатися і роздягатися; - просяться на горщик або залишаються сухими, поки їм не нагадають про горщик; - самі засинають; - можуть зайняти себе якоюсь грою. Тому обов'язково навчайте дитину навичкам самостійності. Хай ваша дитина вчиться розважати себе. Ви можете почати грати разом з ним, а потім вийти у «важливих» справах. Якщо дитина в змозі якийсь час зайняти себе, а також продовжувати гру, розпочату з вами — це хороший знак. До того ж, 1,5 – 2,5 року — це вік пізнання властивостей предметів і дій з ними. Дитина, якій не показали, як гратись, не гратиме сама, оскільки просто не уміє! Тому найперший крок до самостійності в іграх — це спільна гра з нею. 5. Спілкування і ще раз спілкування! Готуйте дитину до приходу в колектив. Для цього ходіть з нею на дитячі майданчики, в парки, клуби. Беріть її з собою, коли йдете в гості. Спостерігайте, як вона спілкується з дорослими, з дітьми. Якщо дитина боязлива, познайомте її з іншими дітьми, запропонуйте спільну гру. Назвіть дітей по імені (Оля, Таня, Вова), запитайте про них. Навчіть дитину звертатися до інших людей за допомогою. 6. Що таке дитячий садок? Ви можете почути у відповідь на ваше питання: «А ти в садок хочеш?» дитяче «Так!» Але це зовсім не означає, що дитина готова до дитсадка. Вона просто не знає, що це таке. Розкажіть їй про дитсадок якомога докладніше, а допоможе вам у цьому гра «День в садочку». Хай Ведмедиця-мама будить з ранку свого Ведмедика-синочка, вони вмиваються, одягаються і йдуть в дитсадочок. Там їх зустрічає вихователька Білка та інші іграшки. Програйте момент прощання мами, ритуал прощання, який ви практикуватимете (наприклад, поцілувати, сказати «до побачення», посміхнутися і помахати рукою). Покажіть, як малюки йдуть на горщик, снідають, грають, гуляють, приходять з прогулянки, обідають, лягають спати — аж до приходу мами. Гру не можна обривати, поки ви не програєте цей момент. Саме момент прощання з мамою — найбільш травматичний і дитина повинна твердо запам'ятати: мама завжди повертається. Читайте дитині книги про те, як дітки (або звірята) збиралися в дитячий садок. Такі книги стануть вам в нагоді, особливо в перший місяць відвідування дитсадка. 7. Де наш дитсадок? Коли ви проходитимете повз дитсадка, розповідайте дитині, що вона піде саме сюди. Зайдіть на майданчик, загляньте у віконця садочку. Обов'язково дізнайтеся, як звати вихователів, і в розповідях про дитсадок вживайте не розпливчасте «вихователь», а «тітка Іра» або «Ірина Іванівна». Добре, якщо і дитина зможе познайомитися з ними. 8. Швидка розлука Якщо ви практично не розлучалися до моменту відвідування в сад, поступово почніть передовіряти турботу про дитину іншим родичам. Почніть з декількох годин. Потім ви можете «потренуватися», відправивши її на декілька днів в гості до бабусі. 9. Коли на роботу? Вже зараз треба спланувати як мінімум перші три місяці перебування дитини в дитячому саду. І в цей час буде добре, якщо ви не почнете кожний раз поспішати на роботу. Перший місяць присвятіть тому, щоб допомогти їй поступово адаптуватися до змін. 10. Вчимося одягатися «по частинах» Привчайте дитину одягатися і роздягатися. Для цього можна застосовувати методику «маленьких кроків». У перший день одягніть на неї колготки майже до кінця, так що їй залишиться лише трохи підтягти їх. Похваліть за успіх. Наступного дня залиште колготки трохи нижче і знову хваліть, коли дитина справиться. За тиждень ви зможете навчити цій науці. 11. Звикаємо — крок за кроком Радимо в перші дні залишити дитину в дитсадку на 1-2 години і краще на прогулянці, доки ви гуляєте десь поряд. Потім можна буде привести її до сніданку і залишити до повернення групи з прогулянки. Ще через 1-2 дні, за умови хорошої адаптації, можна залишити вже до обіду. Лише наступного тижня спробуйте залишити дитину на денний сон, забравши її до полудня. А ще через 1-2 дні прийдіть за нею після полудня. Приблизно тиждень потрібно буде витратити на поступове збільшення часу перебування в дитсадку до повного дня. Таким чином, вам буде потрібно не менше двох тижнів для того, щоб залишати дитину на повний день і це за умови хорошої адаптації. В інших випадках цей процес може продовжитися до місяця. Також ви повинні враховувати, що дитина, швидше за все, захворіє в перші два тижні відвідин дитсадка. Можливо, дасть Бог, цього не трапиться, але практика показує, що саме так і буває. Потрібно буде почекати деякий час, щоб дитина видужала, перебуваючи з вами вдома. Водити в садок напівхвору дитину, доки вона не адаптувалася, нерозумно. Наступні декілька місяців дитина, швидше за все, хворітиме часто і тому краще, якщо ви зможете лікувати її вдома. В більшості випадків мамі доречно приступати до роботи з повною зайнятістю вже після адаптації дитини до дитсадка. Помилки батьків: чого не треба робити перед надходженням в дитсадок? Не показуйте дитині своєї тривоги. Виключте всі вислови типу: «Бідненька, в садок доведеться йти!», «Як же ти в садку без мами?». Не говоріть цього самі і не дозволяйте нікому говорити таке дитині. Крім того, не говоріть зі своїми близькими при дитині про те, як ви хвилюєтесь. Інакше у неї може закріпитися впевненість: «Дитсадок — це погано і небезпечно». Не можна лякати дитсадком: «Ось підеш в дитсадок, там тобі покажуть, як не слухатися!» Дитина вирішить, що дитсадок — це небезпечне місце, де її лаятимуть, каратимуть, а може, і битимуть. Чи захоче вона туди? Не критикуйте дитсадок і вихователів у присутності дитини. Припустімо, вам не дуже подобаються дитсадок і вихователі, але з якихось причинах ви не можете вибрати інший варіант. Що ж, доведеться миритися з тим, що є. Помилкою буде обговорювати при малюку вашу незадоволеність садком. Інакше ваш настрій передасться дитині і вона сприйматиме атмосферу в дитсадку як недружню. Прагніть трохи менше обговорювати такі проблеми при дитині і в майбутньому.
Розвиток емоційної сфери дітей дошкільного віку Емоційний розвиток у ранньому дитинстві Емоції продовжують відігравати значну роль у забезпеченні психічного благополуччя дитини раннього віку. Дитина ще не вміє керувати своїми емоціями, стримувати небажані їх прояви. Тому вся активність дитини виразно емоційна, забарвлена позитивними чи негативними переживаннями. Дорослий скеровує емоційне життя малюка: коли малюк засмучений, дорослий підбадьорює, переключає на іншу діяльність; втома, дратівливість, занадто бурхливі вияви емоцій свідчать про перезбудження нервової системи, потребу у відпочинку дорослий заспокоює малюка, створює умови для сну. Емоції починають відігравати функцію передбачення. Дитина з радістю очікує приємної події, проте таке очікування часто викликає виснаження дитини, яке виявляється гіперактивністю рухів, їх недостатньою скоординованістю, плаксивістю. Тому дорослому варто поводитись спокійно, наполегливо вимагати дотримання дитиною режиму дня, звичного розпорядку. Оволодіння предметно-маніпулятивними іграми роблять цей вид діяльності джерелом різноманітних переживань дитини. Вона радіє, коли виконання дій вдається, у грі використовуються різноманітні, цікаві для дитини предмети; засмучується якщо предметна дія невдала (чашка впала під стіл; пластмасовий глечик тріснув, картонний кубик зім'явся). Виникають уподобання серед іграшок, з них є такі, якими дитина особливо часто й подовгу грається. Виникнення у дитини мотивуючих уявлень призводить до того, що відсутність улюбленої іграшки викликає в неї сум, плач. Подібні реакції спостерігаються, якщо іграшку дитина десь забула, загубила тощо. Негативні емоції дитини часто пов'язані із проявами кризи 3-х років, неправильно побудованим спілкуванням з дорослим. Так, дитина уникає контактів з дорослим, замикається, якщо їй не надається простору для виявлення ініціативи у грі, у предметних діях, їй забороняється самостійно виконати той чи інший побутовий процес. Чимдалі виразніше виявляються вищі почуття. Побутова діяльність, залучення дитини до дотримання певного порядку в своїй кімнаті, до наведення ладу у своєму одязі, іграшках викликають уявлення про красиве і некрасиве, супроводжуване естетичними переживаннями. Коли у кімнаті все прибрано, лежить на своїх місцях дитині це подобається. Щоб красиво виглядати, потрібно доглядати за своїм обличчям, волоссям, одягом, взуттям. Здатність дитини виконувати предметні дії, у тому числі і пов'язані із обстеженням предмету, зміцнює переживання, пов'язані із процесом пізнання. Здивування, характерне для немовляти, набуває характеру допитливості, що пов'язано із пізнавальними діями (обстеженням предмету, постановкою запитань). Характерними для дітей раннього віку є нові переживання, пов'язані із іншими дітьми. Наприклад, більшість дітей переживає сильне почуття ревнощів при появі у сім'ї ще однієї дитини. При появі новонародженого дитина демонструє батькам бажання стати такою ж маленькою: просить, щоб її погодували з соски, погойдали на руках, покатали у колясці. Вона починає ссати палець, не проситься у туалет, наслідуючи новонародженого. Нерідко ревнощі виражаються в агресії: старша дитина намагається образити меншу, сварить її, вигадує образливі прізвиська. Буває, що дитина стає вередливою, плаксивою, неслухняною. Щоб попередити такі емоційні розлади, батьки повинні формувати у дитини позицію старшої, бути до неї уважними, проявляти свою любов, пояснювати дитині зміни, що стались у родині. Відносно однолітків у дітей проявляється суперництво, елементи заздрощів, ревнощі, які також повинен усувати дорослий шляхом організації спільних видів діяльності дітей на засадах співпраці, взаємодопомоги. Здатність розуміти емоції інших людей та співчувати їм значно ускладнюється завдяки оволодінню мовленням: дорослий привертає увагу малюка до однолітка, коли той засмучений, пропонує йому допомогти, запитує: «Тобі не хочеться, щоб Андрійко плакав, чи не так? Давай дамо йому твоїм пароплавом погратись». Бажання малюка викликати радість іншої дитини, її посмішку, незадоволення, коли хтось плаче і страждає, стають мотивами надання іншим допомоги, підтримки. Дорослий описує і власні емоційні стани, що відкриває перед дитиною світ їх переживань. Звичайно, тут не варто переходити певної межі, пам'ятаючи про глибину й бурхливість дитячих емоцій та про той відгук, що викличуть зізнання дорослих у дітей. Мама повинна розповісти дитині, як вона засмучується, коли малюк вередує чи плаче. Якою радістю сповнюється її серце, коли синок веселий, охайний, слухняний. Діти добре розуміють настрій близьких, любов і симпатія до яких набуває нових форм. У дітей виникає вибіркове ставлення до дорослих, залежно від їх емоційного портрету, що склався завдяки спілкуванню: із забрудненими штанцями малюк біжить до бабусі, бо очікує, що та пожаліє, а мама може сваритись, буде незадоволеною. Малюк прагне похвали, заохочення, засмучується, якщо їх не одержує. Зростає його здатність розуміти слова, що виражають оцінки дорослих, їх аргументи: погано, бо забруднився, бо не доїв суп, бо посварився з товаришем. Згодом дитина чудово розрізняє значення оцінок «добре» і «погано». Зародження емоційної реакції на похвалу створює умови для розвитку самолюбства і почуття гордості. Спочатку переживання гордості виникають при прямій оцінці дитини дорослим. Повторення позитивних оцінок стосовно певних якостей дитини зумовлює появу в неї стійкого почуття гордості. Виникає потреба завжди одержувати позитивну оцінку дорослого, що говорить про перші прояви почуття власної гідності. Коли нова оцінка суперечить старій, виникає опір дитини, вона продовжує пишатися тією якістю, яка позитивно оцінювалася у минулому. Під впливом дії на малюка позитивної та негативної оцінки виникає почуття сорому, пов'язане зі всім минулим досвідом взаємодії дитини з оточуючим. Воно є проявом дитячої самолюбності, почуття гордості й власної гідності. В основі почуття сорому лежить формування уявлень про позитивно і негативно оцінювані зразки поведінки. Сама дитина відчуває відхилення від позитивних зразків поведінки і сприймає таку ситуацію як втрату схвалення дорослих, приниження своєї гідності. Отже, в ранньому віці: - емоційне життя дитини насичене глибокими, інтенсивними, позитивними та негативними, слабо керованими переживаннями, що забарвлюють всю активність малюка; - дорослий повинен скеровувати переживання дитини, попереджати їх негативний вплив на стан нервової системи, її перезбудження; - головним джерелом емоцій дитини виступає предметно-маніпулятивна гра, спілкування з дорослим та з ровесниками; - емоції починають відігравати функції, пов'язані з уявленнями про предмети; - під впливом виховання виразніше виявляються вищі почуття естетичні, інтелектуальні, моральні; - розвиток емоцій дитини впливає на якісні зміни у відносинах з дорослими, починає відігравати важливу роль у розвитку особистості дитини з'являється прагнення до схвалення, орієнтація на оцінки дорослих, пов'язані із бажанням уникнути сорому, приниження своєї гідності. Емоційний розвиток дитини у старшому дошкільному віці Інтенсивний розвиток особистості дошкільника визначає глибокі зміни в його емоційній сфері. Якщо у ранньому віці емоції зумовлювались безпосередньо оточуючими впливами, то у дошкільника вони починають опосередковуватись його ставленням до тих чи інших явищ. Внаслідок появи опосередкованості емоцій, вони стають більш узагальненими, усвідомленими, керованими. Дитина виявляє здатність стримувати небажані емоції, скеровувати їх відповідно до вимог дорослих та до засвоєних норм поведінки. Дитина орієнтується на «добре» і «погано», «можна» і «не можна», все частіше «хочу» поступається «треба». Стримування дитиною емоцій набуває характеру їх інтеріоризації, тобто згортання зовнішніх проявів. Наприклад, вже молодший дошкільник у ситуації образи, засмучення намагається стримати сльози. Старший дошкільник при стримуванні емоцій використовує сформовані у нього уявлення про належну поведінку, особливо, коли вона пов'язана із ігровою роллю. Ось у «лікарню» принесли зайчика, якому вовк відірвав вухо. Дитина-лікар ледь стримує сльози, але «лікарі не плачуть»". Водночас, дорослий повинен серйозно поставитись до випадків, коли дошкільнику не вдається стримати своїх емоцій, не ставити при цьому непосильних вимог перед дитиною. Такі імпульсивні емоції свідчать, як правило, про тілесне неблагополуччя малюка (біль, голод, спрагу, недосипання), яке слід негайно усунути. Зародження особистості дошкільника відбувається на основі здатності підпорядковувати суспільно важливі мотиви (треба) своїм імпульсивним бажанням (хочу). У складній системі мотивів вирізняються головні і другорядні, виникає здатність дитини підпорядковувати свою поведінку головним за рахунок втрати другорядних. Діяльність дитини набуває розгорнутого характеру, складається з кількох етапів, на основі чого зростає значення емоції у функції передбачення. Дитина хоче отримати досить віддалений результат, емоційно сприймає можливість його досягнення. Важливим новим фактом емоційної сфери дошкільника стає переживання з приводу можливої реакції дорослих на його дії та вчинки: «що скаже мама?», «батько буде сваритись». Таким чином, емоції дошкільника включаються у внутрішні механізми забезпечення супідрядності мотивів як важливий їх компонент. Маючи досить різноманітний досвід спілкування за допомогою мовлення, дитина засвоює навички вираження емоцій в єдності вербальних та невербальних засобів. Спочатку у спілкуванні переважають невербальні засоби вираження емоцій (міміка, виразні рухи, крик, плач), а до кінця дошкільного віку дитина вміє позначити свій емоційний стан у мовленні. Значного прогресу зазнають вищі почуття, як неодмінна ознака особистості. Їх розвиток відбувається у процесі виконання різних видів діяльності малюка - трудової, продуктивної, ігрової. Важливу роль відіграє спільний характер виконання діяльності дошкільниками, коли вони мають змогу порівнювати свої результати, прагнучи до оригінальності. Наприклад, завдання прикрасити кімнату, балкон, ялинку прямо передбачає вирішення дітьми естетичної задачі, а при її досягненні діти керуються своїми естетичними уявленнями. Подальший розгляд і аналіз виконаних дітьми робіт збагачує їх уявлення про красиве. Естетичні переживання дитини особливо тісно пов'язані, з одного боку із пізнавальними процесами, а, з іншого, із етичними уявленнями. Пізнавальна активність дитини забарвлена інтенсивними переживаннями, набуваючи тим самим для дитини особливої цінності. Відкриваючи нові властивості предметів, знаходячи пояснення для таємничих та незрозумілих явищ природи, дитина переживає захоплення, радість відкриття, здивування і сумнів, що стають надбанням її досвіду на все життя. Завдяки емоційному супроводу пізнавальна діяльність набуває для дитини самоцінного характеру, вона прагне до її продовження. Помітною особливістю інтелектуальних емоцій є їх стимулюючий вплив на пізнавальну діяльність. Їх формування у дошкільника сприятливо позначається згодом на етапі шкільного навчання. Уявлення дитини про красиве й потворне у власній поведінці слугує джерелом етичних почуттів, асоціюючись із добром і злом. У своїх малюнках дитина передає ставлення до позитивних героїв, детально промальовуючи їхнє зображення, користуючись набором кольорів. Злих героїв малюк зображає обмеженою кольоровою гамою, у вигляді аморфних образів - це може бути просто чорна пляма чи щось схоже на заплутаний клубок темних ниток. Таким чином, у старшому дошкільному віці: - емоції дошкільника опосередковуються його ставленням до тих чи інших явищ; - внаслідок появи опосередкованості емоцій, вони стають більш узагальненими, усвідомленими, керованими; - емоції у функції передбачення включаються у внутрішні механізми забезпечення супідрядності мотивів як важливий їх компонент; - інтенсивний розвиток вищих почуттів відбувається у процесі виконання різних видів діяльності малюка - трудової, продуктивної, ігрової; - особливістю вищих почуттів є їх тісний взаємозв'язок. Причини емоційних порушень у дошкільному віці Висока емоційність дитини, яка забарвлює її психічне життя і практичний досвід, становить характерну особливість дошкільного дитинства. Внутрішнім, суб'єктивним ставленням дитини до світу, до людей, до самого факту власного існування є емоційне світовідчуття. В одних випадках це радість, повнота життя, згода зі світом і самим собою, в інших надмірна напруженість взаємодії, стан пригніченості, знижений настрій або, навпаки, виражена агресія. Емоційний досвід дитини – це досвід її переживань, який може мати як позитивну, так і негативну забарвленість, що безпосередньо впливає на її актуальне самопочуття. Сучасні наукові дані переконливо показують, що результат позитивно-направленого дитячого досвіду: довіра до світу, відкритість, готовність до співпраці, забезпечують основу для позитивної самореалізації зростаючої особистості. Для психічного здоров'я дітей необхідна збалансованість позитивних і негативних емоцій, що забезпечує підтримання душевної рівноваги та життєствердної поведінки. Порушення емоційного балансу сприяє виникненню емоційних розладів, що призводять до відхилення в розвитку особистості дитини, до порушення у неї соціальних контактів. Аналіз психологічної літератури дозволяє виділити три групи порушень у розвитку емоційної сфери дошкільника: - розлади настрою; - розлади поведінки; - порушення психомоторики. Як підкреслює Т. І. Бабаєва, умовою соціально-емоційного розвитку дитини виступає його «здатність «прочитувати» емоційний стан оточуючих людей, співпереживати і, відповідно, активно відгукуватися на це ». Тому до порушень в емоційному розвитку дошкільника можна віднести і труднощі в адекватному визначенні емоційних станів людей, тому що в практиці навчання і виховання дітей завдання формування емоційності вирішується лише фрагментарно, а переважно увага приділяється розвитку розумових процесів. Одна з причин такого становища полягає в недостатній висвітленості питання про емоційний вплив. Порушення емоційного розвитку в дошкільному віці зумовлені трьома групами причин. 1. Конституціональні причини - тип нервової системи дитини, біотонус, соматичні особливості, порушення функціонування будь - яких органів. Соматична ослабленість внаслідок частих захворювань сприяє виникненню різних реактивних станів і невротичних реакцій переважно з астенічним компонентом. У дітей з хронічними соматичними захворюваннями емоційні порушення можуть бути не прямим результатом хвороби, а пов’язані з труднощами соціальної адаптації хворої дитини і з особливостями її самооцінки 2. Психологічні причини – особливості емоційно-вольової сфери дитини, а саме порушення адекватності її реагування на вплив ззовні, недоліки у розвитку навичок самоконтролю поведінки. 3. Особливості взаємодії дитини з соціальним оточенням. Дошкільник має свій досвід спілкування з дорослими, однолітками і особливо значущою для нього групою - сім'єю. Цей досвід може бути несприятливим: якщо дитина систематично піддається негативним оцінками з боку дорослого, вона змушена витісняти в несвідоме велику кількість інформації, що надходить з навколишнього середовища( нові переживання, що не збігаються з негативними судженнями, навіяними дорослим, сприймаються дитиною негативно, внаслідок чого вона опиняється у стресовій ситуації). при неблагополучних відносинах з однолітками виникають емоційні переживання, які характеризуються гостротою і тривалістю: розчарування, образа, гнів. сімейні конфлікти, різні вимоги до дитини, нерозуміння її інтересів також можуть викликати в дитини негативні переживання. зростання нервово-психічного напруження в складних соціально-екологічних умовах. Батьки, які перебувають у стані емоційного стресу, переживають тривогу, хвилювання, не можуть забезпечити дитині психологічний комфорт. Навпаки, вони є джерелом підвищеного неспокою, що створює передумови для виникнення емоційних розладів у дитини. авторитарний характер навчально-виховного процесу в дошкільних закладах освіти, особливостями якого є зосередження уваги лише на процесі засвоєння знань, формування вмінь та навичок, відсутність постійно діючих засобів зняття емоційної напруги, стимулювання позитивних емоцій. Несприятливими для емоційного і особистісного розвитку дошкільника є наступні типи батьківського ставлення: відкидання, гіперопіка, поводження з дитиною за принципом подвійного зв'язку, надвимогливість, ухилення від спілкування та ін.. Серед емоційних рис, що розвиваються, під впливом таких батьківських відносин, формуються агресивність, відсутність здатності до емоційної децентрації, почуття тривожності, емоційна нестійкість у спілкуванні з людьми. Тоді як тісні, насичені емоційні контакти, при яких дитина є «об'єктом доброзичливого, але вимогливого, оцінюючого ставлення, ... формують у неї упевнено оптимістичні особистісні очікування ». До причин виникнення негативних тенденцій в поведінці дошкільників слід віднести предметну середовище, зміст якої (наприклад, іграшки, що стимулюють агресію) впливає на вибір сюжету дитячих ігор, реалізацію рольової поведінки і відповідної емоційної експресії. Потужним імпульсом соціально-емоційного розвитку дітей є також комунікації, які можуть стати джерелом емоційних порушень у дошкільників, через невирішеність питання про дозування інформаційного «раціону». За даними ЮНЕСКО, 93% сучасних дітей 35 років дивляться на екран 28 годин на тиждень, тобто близько чотирьох годин на день, що набагато перевершує тривалість спілкування з дорослими. Таким чином, екран стає головним «вихователем» дитини. Якщо дорослі або підлітки здатні критично оцінити те, що показують, можуть переключитися на інший канал або просто вимкнути телевізор, то дошкільнята дивляться все, що їм пропонують. В результаті для них характерно недорозвинення особистості, що виражається в порушеннях мови, відсутності інтересу до занять, слабкої концентрації, зниженої емоційності, відсутність співпереживання, а також в імпульсивності та ситуативності поведінки, відсутності ініціативності, низькому рівні фантазії і уяви, стереотипності мислення. Розвиток та корекція емоційної сфери дошкільників Важливим показником емоційно-соціаль¬ного розвитку дошкільника, його повноцінного особистісного зростання є відповідність пере¬живань реальним життєвим подіям та ситуаці¬ям. Завдання педагогів — окультурити соціальні почуття як щодо їхнього активного прояву, так і вміння стримувати імпульсивні поривання. Пе¬дагогічні зусилля спрямовують на ознайомлення дітей дошкільного віку з абеткою людських емо¬цій, розвиток культури виявлення почуттів, адек¬ватної реакції на життєві події. Потрібно організувати роботу в трьох напря¬мах розвитку емоційної сфери, що зумовлюють гармонійне особистісне зростання дошкільника: • розвиток уміння розпізнавати основні емоції за характерними зовнішніми ознаками (від загаль¬ного до тонко диференційованого сприймання; визначення емоційних станів, переживань як своїх, так й інших людей); • освоєння, розширення та збагачення репер¬туару соціальних форм вияву своїх почуттів, що свідчить про поступовий розвиток соціальних емоцій; • освоєння елементарних форм вербалізації власних переживань, настрою, стану та аналіз чинників, що їх викликали. Для педагога важливо наповнювати життя дитини в дошкільному закладі психологічни¬ми ситуаціями, у яких знання про моральні (або інші) норми емоційно проживатимуться. Діти отримують потрібну інформацію та досвід про¬живання емоцій для того, щоб створити свій власний «емоційний фонд», за допомогою яко¬го зможуть орієнтуватись у власних почуттях та почуттях оточення. Вони зможуть зрозуміти по¬діл емоційних проявів на негативні та позитивні, вчитимуться розпізнавати різницю між почуття¬ми та вчинками. Діти усвідомлять, що немає по¬ганих почуттів, є погані вчинки. Основною формою корекційної роботи з дошкільнятами є курс спеціальних занять, метою яких є емоційне втілення дитини в заданий образ, ототожнення з ним, імітація різних емоційних станів. В якості основних типів педагогічного регулювання емоційного розвитку дітей на корекційних заняттях можна виділити навчально - коригуючий, направлено - коригуючий і напрямний типи. 1. Навчально - коригуючий тип регулювання характеризується такими рисами: • орієнтацією на розвиток у дошкільнят виразної моторики уміння активно передавати емоційні стани за допомогою міміки, пантоміміки; прагненням педагога допомогти дітям в оволодінні умінням розуміти власні емоційні стани, визначати різні емоції дорослих і дітей, виражені в міміці, пантоміма, інтонації мовлення; • використанням педагогом групових та індивідуальних бесід про засоби емоційної виразності образу в музиці, літературі, фотографії, книжкової ілюстрації; • вибором доступних для дітей видів діяльності: ігри, імітації, малювання; • демонстрацією мімічних, пантомімічна, інтонаційних засобів втілення образу; • внесенням поправок в процес виконання дитиною дій. 2. Направлено - коригуючий тип відрізняється: • орієнтацією педагога на розвиток у дітей усвідомленого включення в процес імітації, вибору засобів досягнення виразності образу; • стимулюванням самостійного пошуку виразних засобів передачі образу; • спрямованістю участі дорослого на розвиток уміння аналізувати невербальні засоби емоційного втілення, використані самою дитиною та іншими дітьми. 3. Для напрямного типу педагогічного регулювання характерні: • орієнтація на розвиток у кожної дитини індивідуальних способів емоційного самовираження в ігровій діяльності; • стимулювання творчості та ініціативності дитини. Вказана типологія є загальним підходом до розвитку емоційної сфери та корекції емоційних порушень у дошкільному віці. Організація спеціальних занять щодо озна¬йомлення дошкільнят із емоційною сферою пе¬редбачає розподіл на підгрупи. Бажано, щоб їхній склад не був постійно сталим, тоді діти матимуть більш широкі й різноманітні можливості взаємо¬дії між собою. Важливою умовою ефективного проведення таких занять є добровільна участь у них дітей. Провідним методом корекції емоційних порушень у дошкільному віці є імітація дітьми різних емоційних станів. Значимість даного методу обумовлена рядом особливостей: 1) активні мімічні і пантомімічні прояви допомагають запобігати переростання деяких емоцій в патологію; 2) завдяки роботі м'язів обличчя і тіла забезпечується активна розрядка емоцій; 3) у дітей при довільному відтворенні виразних рухів відбувається пожвавлення відповідних емоцій і можуть виникати яскраві спогади про пережиті раніше переживання, що дозволяє знайти першопричину нервового напруження дитини і нівелювати її реальні страхи; 4) імітація здійснює функцію «початкового, вихідного орієнтування, що розвивається у суб'єкта в проблемних областях, найбільш значущих на даній конкретній ступені онтогенезу». У зв'язку з тим, що дошкільний вік є сензитивним періодом для розвитку емоційної сфери, імітація дітьми емоційних станів сприяє розширенню їх системи знань про емоції, дає можливість наочно переконатися в тому, що різні настрої, переживання виражаються в конкретних позах, жестах, міміці, рухах. Ці знання дозволяють дошкільнятам грамотніше орієнтуватися у власних емоційних станах і емоціях оточуючих; 5) імітація емоційних станів дозволяє не тільки розширити уявлення дітей про емоції, вміння їх диференціювати і розуміти, але й активізувати емоційний словник дошкільників, так як при освоєнні значення слів, що позначають емоції, діти виділяють не істотні ознаки, на основі яких формуються видові узагальнення, а ситуацію, в якій ця емоція виникла, свої дії в ній, емоційні переживання; 6) імітація емоційних станів сприяє розвитку стійкості, концентрації, переключення уваги, дозволяє довільно змінювати м'язовий тонус, що формує у дітей довільну регуляцію поведінки; 7) імітація виконує важливу функцію в соціально-емоційному розвитку дошкільника: за допомогою імітації будується образ іншої особи і, одночасно, будується і поглиблюється уявлення дитини про самому себе. У теорії соціального навчання імітація розглядається як «ключовий процес соціалізації, як спосіб оволодіння дитиною поведінки, адекватної, схваленої в її соціальному оточенні». Таким чином, імітація дітьми різних емоційних станів впливає на їх самопочуття, створюючи певний емоційний настрій, сприяє розвитку психомоторики, довільної регуляції поведінки, тобто є основним методом корекції емоційних порушень у дошкільному віці. Працюючи з емоційним світом дитини педа¬гогам потрібно дотримуватись правильної стра¬тегії поведінки. Стратегія поведінки педагога Обираючи спосіб впливу на дитину, педагог по¬винен: Усвідомлювати, що емоції провідний психіч¬ний процес у дошкільному віці, місток, який з'єднує внутрішній світ дитини із зовнішніми подіями. Позитивно оцінювати емоційність як даро¬вану дитині природою чутливість. Ураховувати індивідуальні особливості емо¬ційної сфери кожної дитини (вразливість, глиби¬ну почуттів, стійкість станів, емоційний досвід). Розрізняти прояви емоційного неблагополуччя: хворобливу подразливість, депресивні стани, страхи, фобії, неврози, тривожність, швид¬ку втомлюваність нервової системи. Розуміти походження різних форм емоцій¬ного неблагополуччя дитини, серйозно до них ставитися. Не звинувачувати малюка в них, не докоряти батькам. Добирати індивідуальний підхід до емоцій¬но неблагополучних дітей. Спонукати дітей щоденно фіксувати свій емоційний стан, за допомогою відповідних по¬значок та пояснювати його. Залучати родину до вказаного напряму пе¬дагогічної діяльності. Із допомогою оцінних суд¬жень підносити її до рангу найбільш значущих для повноцінного розвитку дитини. Включати напрям роботи, пов'язаний із ви¬хованням у дошкільників емоційної культури, до плану своєї роботи. Використовувати різні фор¬ми діяльності: образотворчу (навчати переда-вати стан кольором, формами, лініями, компо¬зицією); музичну (вправляти в ідентифікуванні мелодії з тим чи іншим переживанням людини); літературну (складати розповіді про різні люд¬ські стани й настрої, наприклад про здивованого хлопчика, радісну матусю, сердиту сусідку тощо). Під час оцінки результатів діяльності ди¬тини, особливо навчальної, враховувати її емо¬ційний стан, наявність чи відсутність інтересу до певного виду роботи, ставлення до конкретного дорослого як до носія вимог та експерта досяг¬нень. Отже, виховання емоційно-зрілої особистості, її переживань і почуттів, починаючи з перших років життя, залишається важливим педагогічним завданням, оскільки емоційне ставлення до навколишнього світу зумовлює цілі, на досягнення яких будуть використані набуті дитиною знання та вміння. Здатність до емоційних переживань проявляється одразу після появи дитини на світ, а період дошкільного дитинства вважають "золотим віком" емоційного життя. Протягом перших шести років закладається основа розвитку емоційно-почуттєвої сфери людини, що є запорукою її нормального психічного розвитку, гарантії зростання гармонійної особистості Для повноцінного емоційно-ціннісного розвит¬ку дошкільнят педагогам варто знати не тільки ін¬дивідуальні особливості розвитку кожної дитини, а й те, на що саме потрібно звертати увагу в кож¬ному віковому періоді. Процес усунення відхилень у емоційній сфері дошкільника важкий і тривалий. Однак систематична всебічна робота в цьому напрямку дає позитивні зрушення. Розвиваючи дитячі емоції, створюючи умови для отримання якомога більших емоційно позитивних переживань дитиною в колективних іграх, спілкуванні, творчості, навчаючи дитину регулювати свою поведінку під впливом емоцій, знаходити оптимальний вихід із конфліктних ситуацій можна досягти того, що дитина з часом буде отримувати задоволення від спілкування з ровесниками та дорослими, позитивні навички спілкування стануть звичкою, підвищиться віра дитини у свої сили, вона навчиться приймати і визначати рівність своїх однолітків.
|
